Запрошує Олег Ващенко

Російська мова | Головна | Реєстрація | Вхід
Середа, 24.10.2018, 05:27
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Підменю сайту
Визначні місця [38]
Здоров'я [1]
Програми для ПК [1]
Друзі сайту
Хто тут?


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » Статті » Дізнатися » Визначні місця

БАТУРИН - ГЕТЬМАНСЬКА СТОЛИЦЯ. ЧАСТИНА 2
Частина 1

У 1799 - 1802 роках генерал-фельдмаршал Кирило Розумовський (гетьманського звання у нього на той час вже не було) споруджує в Батурині свій палац. Палац будувався за проектом італійського архітектора А. Ринальді по кресленнях шотландця Чарльза Камерона. Палац був споруджений у стилі класицизму і складався з власне палацу, двох бічних флігелів, парку та огорожі. Місце було вибране надзвичайно красиве, на високій кручі, над Сеймом.



Флігелі були однаковими, прямокутними в плані, двоповерховими, трохи нижче головного корпусу. Один з флігелів був розібраний ще в 1914 році, коли знадобилася цегла для побудови церкви. Другий флігель був розібраний наполовину вже в радянські часи (1930-і роки). Взагалі цьому палацу чомусь не щастить. Розумовський не встиг його повністю закінчити, а численні нащадки чи то не мали коштів, чи то бажання завершити задумане графом. Його за борги передали в скарбницю, так і передавався він різним відомствам, які мали з палацу тільки клопіт. Перед революцією палац належав військовому відомству Російської імперії, що і дозволило розібрати один з флігелів. Подальше руйнування ансамблю припинили протести громадськості, зокрема на захист Батуринського палацу виступив М. Реріх. Палацовий ансамбль протягом 1911-1913 років досліджував і частково реставрував петербурзький архітектор А. Бєлогруд. Було кілька спроб реставрації палацу і в радянський час, але лише після здобуття Україною незалежності почали проводитися цілеспрямовані роботи з відновлення гетьманської резиденції.

Зараз лівий від входу флігель дороблюється.



У центральному палаці 22 серпня 2009 року відкрилася експозиція (я не потрапив - був тижнем раніше). Що сподобалося: вільний вхід в парк, безкоштовна стоянка (в Криму такого вже не знайдеш). Що не сподобалося: прямокутні білі євродвері у круглому зводі!!!



Крім палацу К. Розумовський побудував у Батурині церкву Воскресіння Христового (1803 рік). У ній влаштований склеп графа, проект якого останній гетьман України затверджував сам. Кирило Розумовський помер 9 січня 1803 року і був похований в Батурині. Це єдиний гетьман України, який лежить у своїй резиденції.



Склеп Розумовського був відкритий і пограбований в 1927 році, але прах графа залишили на місці. Елементи надгробку роботи Івана Мартоса розтягли батуринські безбожники. Зараз місцеві музейні працівники намагаються все те знайти. Одну з мармурових плит склепу знайшли на подвір'ї місцевого жителя, яка слугувала за сходинку.

Місце склепу в церкві позначено, видно на підлозі праворуч від входу.

З 1782 року Батурин - центр волості Конотопського повіту Новгород-Сіверського намісництва, з 1802 року - Чернігівської губернії. Наприкінці ХІХ століття - один з торгових центрів Чернігівщини.

У Батурині в 1789 році була побудована церква Покрови Пресвятої Богородиці, відновлена у 2008 році.



У Батурині, на центральній вулиці, збереглися торгові ряди з підвалами, які будувалися ще при Розумовському. Правда, зараз їх обклали плиткою, і вони перетворилися на звичайні сільські магазини радянського стилю.

У 1904 році в Батурині було відкрите 2-класне сільське училище, в 1897 році - земська бібліотека.

До революції 1917 року Батурин славився своїми пасіками. Батуринський мед навіть відправляли в столицю. У парку біля будинку Кочубея є пам'ятник Петру Прокоповичу - видатному пасічнику України. На перший погляд навіть не зрозуміло, що це таке - стоїть селянин у брилі, тримає якусь коробочку.



Насправді в руках у Прокоповича - магазинна рамка для вулика - його винахід, який зробив революцію у бджільництві.

Петро Прокопович народився в Україні, в селі Митченки, поблизу Батурина, де пройшло його дитинство.

В одинадцять років батьки направили його в Києво-Могилянську академію, де він навчався вісім років і отримав чудову освіту.

Після академії мріяв працювати вчителем. Але життя склалося інакше - майбутній геній бджільництва йде на військову службу. І хоча просування по службі було успішним, держава нагороджує його, в 1798 році він все ж звільняється з війська.

На невеликий братовій пасіці відставний офіцер захоплюється життям загадкових крилатих істот, яких тоді тримали в дуплянках.

З 1799 року Петро Прокопович вирішує присвятити себе бджільництву і в 1808 році вже має 580 вуликів. Всі ці роки він намагається глибоко зрозуміти життя бджолиної сім'ї та вдосконалювати існуючі методи бджільництва. Зокрема його приводила в обурення варварська традиція закурювати бджіл при відборі меду.

Невтомні пошуки привели до створення в 1814 році першого в світі розбірного рамкового вулика, в якому можна було вільно оглянути сім'ю і активно впливати на хід її розвитку.

У цьому вулику Прокопович вперше виділив рамку в самостійну частина бджолиного житла, якою оперують сьогодні мільйони бджолярів всього світу. Був зроблений видатний крок в історії бджільництва - розпочато епоху раціонального бджільництва.

Ще одне його винахід - дерев'яна перегородка з отворами, через які проходили тільки робочі бджоли, дала можливість отримувати чистий мед в рамках.

Амос Рут високо оцінював винаходи Прокоповича: "Його магазинна рамка має багато спільного з сучасної секційної рамкою з вирізами для проходу бджіл, стінки його вулика були пов'язані в замок. Він застосовував методи, які випередили його час”.

Прокопович проявив не тільки здібності вченого-дослідника, але і педагога. З заснованої ним школи за 53 роки її існування вийшло понад 700 кваліфікованих пасічників. У школі вони опановували передовий досвід того часу. Шкільна пасіка в 1855 році становила 2542 бджолині сім’ї.

За своє життя Прокопович надрукував понад 60 статей у газетах і журналах. Багато його робіт актуальні і сьогодні, як, наприклад, безмедикаментозний спосіб лікування гнильця методом перегону бджіл в нове гніздо. Прокопович вважав бджільництво найприбутковішою галуззю сільського господарства і на власному досвіді це довів. За роки своєї діяльності він став досить заможною людиною. Лише вуликів своїй конструкції мав 6600 штук.

Похований Петро Прокопович у селі Пальчики, на Чернігівщині, де була його школа. Зараз там споруджено пам'ятник, названий його ім'ям Український інститут бджільництва.

Біля будинку Кочубея зараз є невелика діюча пасіка, обгороджена тином, з різними типами вуликів.



Місто поступово приводиться в порядок. Хоча і повільно, але ремонтуються історичні об'єкти. Встановлені покажчики до дому Кочубея, до Садиби Розумовського.

Відновлений місцевий музей (будинок Кочубея або Генерального суду). У його підвалах і донині збереглися камери дізнання з ланцюгами і всілякими страшними приладдями.



Там влаштована відповідна експозиція. Є воскові фігури прикутого в'язня і писаря (мабуть записує зізнання), знаряддя тортур, старовинні гравюри та малюнки з різними видами страт і тортур. Жах! Вхід до парку ще дообладнується, буде стоянка. Місцеві бабці вже заснували тут невеликий сидячий базарчик.

>

У 1991 році в Батурині була встановлена каплиця на місці зупинки траурного походу при перенесенні тіла Т. Шевченко з Петербурга в Канів, поруч з будинком Кочубея, біля траси.



Місцевий музей, де можна знайти екскурсовода, працює без вихідних і свят.

Станом на 2009 рік: Вхід в Цитадель і в будинок Кочубея - 5 грн., фото і відеозйомка - 10 грн. В парк Садиби Розумовського вхід безкоштовний. Міського транспорту в Батурині немає. Між об'єктами - 10-20 хвилин ходу. Можна пройтися пішки або скористатися таксі - 10 грн.

Більше фото

Категорія: Визначні місця | Додав: Олег (06.09.2012)
Переглядів: 490 | Теги: Подорожі, музей, Батурин | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
З фотоальбому
Географія відвідувачів
Free counters!
Орфографія
Система Orphus

Copyright Олег Ващенко © 2008-2018 | Створити безкоштовний сайт на uCoz