Запрошує Олег Ващенко

Російська мова | Головна | Реєстрація | Вхід
Середа, 24.10.2018, 04:35
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Підменю сайту
Визначні місця [38]
Здоров'я [1]
Програми для ПК [1]
Друзі сайту
Хто тут?


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » Статті » Дізнатися » Визначні місця

ВОЛОДИМИР ДЕНЩИКОВ: "МОЄ ЖИТТЯ - ПОДОЛАННЯ"
Володимир ДЕНЩИКОВ: «Моє життя - подолання»



В студентстві, на пробах на роль Павки КОРЧАГІНА у фільмі «Як гартувалася сталь», яку згодом зіграв Володимир КОНКІН, актору Володимиру ДЕНЩИКОВУ дісталася сцена зі знаменитим монологом «Треба поспішати жити...». І сьогодні він повторює: «найдорожче у людини - це життя. Воно дається їй один раз, і прожити його треба так, щоб не було болісно боляче за безцільно прожиті роки...». Але тоді починаючий актор навіть не підозрював, наскільки ці слова виявляться пророчими...


Володимир Анатолійович ДЕНЩИКОВ добре знайомий сімферопольцям. Більше тридцяти років він присвятив Кримському академічному російському драматичному театру як актор і художник-постановник. Він - народний артист України та лауреат Премії Автономної Республіки Крим у номінації «Прикладне мистецтво», кавалер Ордена Святого рівноапостольного князя Володимира, професор. Але ось уже чотири роки, з тих пір як у нього стався інсульт, Володимир Анатолійович живе відлюдкувато. Майже. З навколишнім світом замість нього частіше спілкуються його приголомшливі, вражаючі уяву роботи.

- Я ніколи не сидів без діла. В юності майстрував, потім було повальне захоплення карбуванням, пізніше для дружини-модниці вирізав з липи колодки для сабо. У 70-х захопився макраме, але, знову ж таки, не традиційними кашпо і «совами». Робив капелюшки, кулони, прикраси для суконь, сумочки. Потім з'явився об’єм, на що, мабуть, вплинула робота художником-постановником в театрі, яка вимагає глибини, багатоплановості. Потім почав створювати пласкі фантазійні роботи. Одного разу в храмі як струмом смикнуло - захотілося лляною ниткою створити ікону, щоб вона не поступалася за красою тому оздобленню, яке надають іконам золото і срібло. Осмілився, вийшло...

З тих пір основою творчості Володимира Анатолійовича стала іконопис, причому він єдиний в світі, хто використовує лляну нитку і працює в техніці макраме-колаж. Фахівці справедливо називають В.ДЕНЩИКОВА основоположником нового виду іконотворчості. З-під його пальців тільки за останні чотири роки вийшло 60 ікон, кожній з яких майстер віддає від 3 до 6 місяців. Мільйони вузликів! Наприклад, в іконі «Олександр Невський» (на фото), яку 14 місяців творив Володимир Анатолійович для відновлення храму в центрі Сімферополя, їх дев'ять мільйонів.



- Мене часто запитують, чому я не подам заявку в книгу рекордів Гіннесса. Доводиться пояснювати, що це не об'єкт для Гіннесса - рахувати вузлики. Я ж не для рекордів в'яжу свої ікони, а для людей і в ім'я Бога. До того ж, підрахувати їх зі стовідсотковою точністю практично неможливо. Пам'ятаю, одного разу в севастопольському Будинку Москви вчителька математики заявила: «Не може бути, щоб тут були мільйони вузликів!». Дружина подала їй невеликий елемент, та задумалася, мабуть, подумки рахувала, а потім визнала свою помилку: «Так, тут їх набагато більше!».

Володимир Анатолійович зовсім не вважає своє хобі, яке стало сенсом життя, нечоловічим заняттям. «А вкладати шпали - жіноча справа? Між тим, вкладають же», - сміється він. І робить екскурс в історію, пояснюючи, що перші вузли моряки зав'язували і мисливці, а вузол на одязі середньовічних вельмож міг розповісти про їх багатство і положення в суспільстві.

- По вузлах можна було прочитати людське життя. Є в них якась магія. Недарма ж Олександр Македонський розрубав Гордіїв вузол - застосував некласичну, неординарну і, одночасно, високоефективну форму розв'язання задачі. Я використовую класичні вузли макраме. Адже важливо не те, як я володію вузлами, а що виходить у результаті. Результат залежить від ідеї, яку я хочу втілити в життя, і вищих сил, які мені допомагають. Останнім часом намагаюся вибирати сюжети за принципом «чим важче, тим краще». Адже я знаю, як ікони потрібні людям, бачу, яку вони чинять дію на дорослих і, особливо, на підростаюче покоління. В Сєвєродонецьку, пам'ятаю, на виставку увірвалася ватага п'ятикласників. Але вже через кілька хвилин вони заспокоїлися, перейнялись побаченим. Деякі їх відгуки неможливо було читати без сліз: «Продовжуйте працювати, живіть довго, я хочу, щоб мої діти побачили ваші роботи». Заради цього варто жити! До речі, багато хто з цих «спиногризів» потом і батьків приводив, та не по одному разу.

Вже цілих п'ять місяців 12 ікон та фотографії інших робіт знаходяться на виставці в самарському Єпархіальному Церковно-історичному музеї. Але ж «їхали» вони туди всього на два місяці! Та потік відвідувачів не припиняється, довелося продовжувати терміни експозиції. Відразу з Самари виставка поїде в Санкт-Петербург, в Олександро - Невську лавру, якій наступного року виповнюється 300 років. Це стане присвятою Володимира ДЕНЩИКОВА цій знаменній події. Шість виставок відбулося і за кордоном, де дуже цінується ручна робота, - в Німеччині, Австрії, Угорщині.

- У Відні настоятель Храму Миколи Чудотворця отець Володимир по телефону довго не міг зрозуміти, що за виставку ми веземо: ниточки якісь, мотузочки. Але коли ці «ниточки» приїхали, відвідувачів не могли вивести і через півтори години після офіційного закриття залу. Пунктуальні австрійці - католики, лютерани - ставали перед іконами навколішки...


За останні три роки минуло 20 виставок його ікон.

- Як зараз кажуть, «чумачечий» ритм. Мій головний інтерес - щоб більше людей побачило те, що я роблю. І я радий, що така можливість є. Хоча для мене кожна виставка - виключно витрати. Завдяки зв'язкам директора Сімферопольського художнього музею Ларини КУДРЯШОВОЇ в рерихівському товаристві, багато залів мені дають в оренду безкоштовно. Але доставка, оформлення на кордоні, як мовиться, мої особисті проблеми. Тому іноді ікони доводиться продавати. Не заради заробітку, а щоб були гроші на моє лікування та реабілітацію. Інакше просто не вижити.

Сьогодні роботи ДЕНЩИКОВА є у патріарха Кирила, блаженнішого митрополита київського і всієї України Володимира та три ікони - в храмі-маяку Миколая Чудотворця в Малореченському. Ніна МАТВІЄНКО вручила його ікону «Ангел-хранитель» тернопільському храму. Кожна з його робіт створена за церковними канонами, визнана церквою і освячена. Перед початком створення кожної ікони Володимир Анатолійович обов'язково просить благословення і постить. І тільки потім бере в руки лляні нитки.

- Насправді, льон асоціюється з православ'ям. В Євангелії є свідчення, що натільна білизна апостолів було лляною. Не виключено, що і Туринська плащаниця з цього, здавалося б, простого матеріалу. Знову ж, є свідчення, що льон лікує. Я використовую льон високої виробки, нитка повинна бути вощеною, жорсткою. Але в Україні таку не виробляють, а везти через кордон хоч бобіну чомусь вважається контрабандою. І тут, дійсно, виходить «з миру по нитці» - люди надсилають мені лляні нитки. Одного разу на виставці старенька піднесла кучерявий клубочок. Каже, була косметичка, вона розпустила заради благої справи. Я, звичайно, використовував і ці нитки. Це дуже цінно для мене.

Сьогодні Володимир Анатолійович запатентував кілька винайдених їм рукотворних тканин. Сотні мокрих лляних ниток без поперечного кріплення після висихання стають щільною тканиною, яку він використовує в своїх роботах. Незважаючи на те, що права рука майстра майже не діє, 95% обсягу всіх робіт, він робить самостійно. А ті, хто, як кажуть, «розтирає фарби», це його рідні - дружина, народна артистка України Наталія МАЛИГІНА і племінник Данило, теж актор.

- Є, звичайно, бажаючі навчитися - дзвонять, кажуть: приїдемо, поживемо, повчимося. Я не проти, я не схимник. Але мені просто шкода свого часу - це як забивати цвяхи золотими годинниками. Адже я не народився знавцем іконопису, я поступово стаю їм. Я можу розповісти, але вчитися людина повинна сама, тим більше що літератури сьогодні море. В період пошуку цих знань я опановував майстерність іконописців Андрія РУБЛЬОВА, Феофана ГРЕКА. Зараз і мене зараховують до плеяди іконописців. Це дуже приємно і відповідально.

Сьогодні у Володимира ДЕНЩИКОВА безліч ідей для нових ікон. Але все його життя, як у так і не зіграного ним Павки КОРЧАГІНА - подолання. І у фізичному плані, і у творчості. Зі своєю недугою він справляється виключно рухом, роботою. Одного разу виникла необхідність сісти за кермо, але з першого разу не вийшло перемикати швидкості. Його розпачу не було меж! Але за три місяці тренувань на самостійно сконструйованому тренажері, він впорався і з цією проблемою. Зате більш акуратного водія даішникам варто ще пошукати!

- Дивно: коли працюю - розслабляюся і не помічаю, що є проблеми з рукою, вона мені дуже допомагає. Ніби Бог рукою водить! Працюю дуже багато, поспішаю жити, паралельно створюючи кілька ікон. Бог приготував мені певний час на життя і творчість і його треба використати не марно...

У жовтні, коли відкриється черговий театральний сезон, колеги і глядачі, шанувальники творчості Володимира ДЕНЩИКОВА зберуться в стінах Кримського академічного російського драматичного театру, щоб відзначити 60-річний ювілей майстра. І хоча це буде офіційний прийом, Володимир Анатолійович сподівається, що прийдуть всі його справжні, щирі друзі.

Соня ЯКУШЕВА

Передруковано з сімферопольської газети "Вечерний город" №56 від 4 вересня 2012 року
Український переклад - Олег Ващенко

Схожі статті:

Виставка робіт Володимира Денщикова



Категорія: Визначні місця | Додав: Олег (08.06.2013)
Переглядів: 263 | Теги: макраме, рукоділля | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
З фотоальбому
Географія відвідувачів
Free counters!
Орфографія
Система Orphus

Copyright Олег Ващенко © 2008-2018 | Створити безкоштовний сайт на uCoz